Передплатна кампанія - 2020 триває! Наш індекс: 61250.

Банери

Уманська зоря

Останні публікації

Погода

4

Усього чотири літери вміщують усе людське життя — МАМА. Традиційно у другу неділю травня в Україні відзначається День матері. Така нагода дала можливість познайомитися з чудовою багатодітною родиною Войтовичів.

— Колись мій чоловік казав: якщо сім’я самодостатня, у неї мають бути плоди. І ці плоди – наші діти. Сьогодні так ми думаємо обоє, а тому ні на мить не пошкодували, що створили велику сім’ю, — по-особливому тепло розпочинає свою життєву історію Тетяна Войтович, мама вісьмох дітей.

Вона приїхала з Вінниччини на навчання, він — із Чернігівщини, де служив на військовому аеродромі, провідати рідних. І доля звела молодих людей. Сьогодні Тетяна Володимирівна і Сергій Миколайович працюють у дитячому садочку №28.

— Першим у нас народився син Іванко – дуже очікувана дитина, наша спільна мрія. Тоді не було УЗД, але я не мала сумніву, що народиться хлопчик.

З часом ми повернулися до Умані, чоловік полишив військову службу і почав займатися столярською справою. Відкрив майстерню, куди дуже часто брав Ваню. Звісно, Сергій хотів, аби син був поруч, та він обрав інший шлях – хлопець вступив до Київського вишу вчитись на архітектора, сьогодні має власну дизайнерську студію. Але завжди згадує час у татовій майстерні, каже, що ці навички йому дуже допомогли у навчанні і по життю.

У нашій сім’ї є таке неписане правило: ми своїм дітям не нав’язуємо власних думок і сподівань. Даємо їм повне право самим будувати своє життя.

Майже відразу за сином народилася Валя. Діти ходили в один садок, завжди були разом, тому всім здавалося, що це двійнята. Сьогодні донечка вже заміжня і на диво доля подарувала їй двійню.

Аня закінчила Києво-Могилянську академію. Вона живе найдальше від усіх, поїхала за своїм чоловіком аж до Рівненської області. Там родина її чоловіка має свій хутір, де побудували великий сімейний будинок. Аня вміло в ньому порядкує.

Надійка і танець — це єдине ціле, тому й обрала хореографію у нашому педуніверситеті. Також вона навчає танцю зумби у фітнес-клубі «Олімп» та вчить хорео­графії малюків з 28-го садка.

Якщо вам здасться, що ми вимагаємо від своїх дітей здобувати вищу освіту, то це не так. Ось Вікторія у школі була відмінницею, та з вступом не склалося. Вона пройшла спеціальні курси і тепер має хорошу роботу в Києві.

А Мар’я особлива не лише в імені, такою вона залишається завжди, не схожою на жодного у сім’ї, хоча б вже тим, що від природи білявка, а ми всі темноволосі. Цього року донька закінчує Український аграрний ліцей, заснований А. Дикуном, хоче стати реабілітологом.

Найменші дві квітки — 12-річна Крістінка і 7-річна Ясочка (Ярослава). Як колись трималися разом Ваня і Валя, так і вони всюди поруч. Для Ясі старша сестра справжній авторитет. Крістіна надзвичайно активна, позитивна, з переповненим почуттям любові, особливо до бездомних тваринок, якби можна, то принесла б їх усіх додому. Через таку надмірну енергійність я спочатку нервувала, але потім зрозуміла, що вона наш лакмусовий папірець, який вчить шукати нові підходи у вихованні, дивитися на світ по-іншому — очима сучасних людей.

Найголовніше – знайти підхід до дитини, щоб вона знала, що її люблять і про неї турбуються. Адже кожен з них – індивідуальність, різні характери, свої звички і захоплення.

Майже всі мої діти мають хист до малювання, у нашому домі, побудованому власноруч татом Сергієм та Ванею, багато їхніх картин. Це мої найкращі у світі подарунки, — підсумувала багатодітна мама.

Протягом усієї розмови Тетяна Володимирівна постійно згадує свого чоловіка Сергія Миколайовича:

— Як не напишете нічого про нашого тата, то і мене нічого не питайте, — сказала, як відрізала, на початку нашої розмови жінка. І лише вислухавши її, роб­лю висновок: ця родина міцна і сильна перш за все розумінням і взаємопідтримкою між обома батьками.

— Нас багато хто не розумів: мовляв, навіщо скільки дітей? На це спокійно відповідала: я просто кохаю свого чоловіка, а він мене. За 27 років подружнього життя ми навчилися чути один одного. Коли у нас виникають якісь негаразди, ми не обмінюємося звинуваченнями, не замикаємося з образами, ми сідаємо і розмовляємо. Моя найбільша підтримка і опора – це мій чоловік. Тільки завдячуючи йому, я змогла стати хорошою мамою, разом поставити на ноги і правильно виховати своїх дітей.

Нещодавно в Ясочки був день народження. З’їхалися усі мої діти, окрім Валі, бо їй далеко добиратися. Це було найбільше свято, бо всі мої діти були поруч. Світ злий, але коли у тебе дружня сім’я, це як твоя надійна пристань. Цього ми завжди вчимо своїх дітей, цього я завжди просила у Бога, щоб мої діти були дружніми, любили один одного й підтримували. Для мене важливо, щоб вони залишались хорошими людьми.

Від спілкування з мамою-Героїнею Тетяною Войтович одержуєш неймовірний заряд оптимізму та надії на світле майбутнє нашої країни, бо де міцна сім’я, там і сильна держава.

         Спілкувалася Олена САМОТОКА