Передплатна кампанія - 2020 триває! Наш індекс: 61250.

Банери

Уманська зоря

Останні публікації

Погода

2

Любов до вишивки Надії Мисько прищепила вчителька Дмитрушківської школи Зоя Іванівна, яка вела уроки рукоділля. На заняттях вона знайомила дітей з майстерністю вишивки, вчила розуміти навколишню красу, вміти підбирати і переносити кольори на полотно. Дівчинка старанно протягувала стіжок до стіжка, ниточку до ниточки і на тканині вимальовувався дивовижний візерунок.

 

В 10 років вона майстерно виконала першу роботу. Вишивку «Голуб» — символ миру й любові — Надія Павлівна зберігає й донині. Вірила, що саме цей птах принесе щастя, здійсниться її заповітна мрія — стати педагогом. І це збулося.

Та спочатку держава зобов’я­зувала молодь після закінчення школи відпрацювати п’ять років на відбудові сільського господарства. Дівчина йде в рільничу ланку. Це тепер на полях працює техніка, а тоді без людських рук у колгоспі не обходилися. Обсапувати площі з весни до осені доводилося кілька разів, а копали буряки копачами. Обчищені від землі і обрізані від гички корені складали у кагати, а коли під’їжджала вантажівка — кузов вручну наповнювали коренеплодами. Виснажливою була та праця.

Після п’ятирічної трудової вахти у колгоспі Надія вступає до Корсунь-Шевченківського педагогічного училища. В неї вже підростала донечка. Молода матуся купувала витіснені на канві дитячі ескізи, вишивала зайчиків, вовчиків, сонечко і передавала «іграшки» для доні. Після училища — педінститут.

Вищу педагогічну освіту здобув і чоловік Василь Кирилович. Історик за фахом і за покликанням він самостійно зібрав та систематизував велику кількість свідчень про виникнення, розвиток, минуле, сьогодення рідного села.

У третій частині книги «Уманщина у плині літ» вміщені історії 19 населених пунктів району. Серед них — розповідь про Максимівку. І підпис: впорядники В.К.Мисько і Г.В.Діденко. Галина Діденко — донька. Вона також історик, викладає у Дмитрушківській школі.

Надія Мисько більше тридцяти років працювала вчителькою початкової школи. Спочатку в Максимівській восьмирічній, а потім — у Юрківській загальноосвітній. Хоч жінка вже давно на пенсії, і зараз живе проблемами молодших колег, радіє їх досягненням.

І не полишає свого захоплення. Як би не була заклопотана господарством, час для вишивання знаходила завжди. Намагалася зробити вишивку «живою», використовуючи різні тони та відтінки. На її творах, сповнених любові до рідної землі, виросло не одне покоління.

Роботи вишивальниці — рушники, картини, скатертини — вражають різноманітністю, виразним колоритом. Вони прикрашають оселі рідних, знайомих, друзів, яким майстриня дарує свої вироби.

Шанобливі і трепетні емоції викликають роботи з одягом. Щоб вишиванка була і прикрасою, і оберегом, Надія Павлівна намагається передати ніжні, світлі почуття, наділити її особ­ливою енергетикою. Елегантні, з високохудожньою технікою виконання сорочки майстрині зачаровують напрочуд гарними і неповторними орнаментами.

А ще колишній педагог дуже щаслива, коли до неї навідуються учні. Зізнається: «Тоді я знову поринаю у шкільне життя». Минулого місяця до її будинку завітали одинадцятикласники Юрківської ЗОШ Богдана Хащевська та Ганна Чернецька. Від завуча з виховної роботи Т.В.Зозулі дівчатка дізналися про захоплення Н.П.Мисько, зацікавилися роботами, багато розпитували про техніку вишивання. Вона радо розповідала і дякувала Тетяні Василівні, яка спрямовує пізнавальну діяльність школярів до вивчення народних промислів.

Надія Павлівна вірить, що коли діти будуть знати, зберігати і продовжувати українські традиції, світ стане добрішим.

ПідготувалаЛюбов ГОНЧАРУК