Передплатна кампанія - 2020 триває! Наш індекс: 61250.

Останні публікації

Погода

Гурт «Лісапетний батальйон» — справжні зірки з народу. У 2013 році ці запальні жіночки зуміли обігнати всіх учасників і здобути беззаперечну перемогу на телевізійному конкурсі «Україна має талант», а їхня пісня «Лісапед» стала справжнім хітом. Відтоді колектив впевнено тримає своє почесне місце серед українських виконавців. Сьогодні вони бажані гості у кожному місті.

Минулого тижня артисти виступили в Умані. Це був концерт, на якому хотілося підспівувати, а жарти — записувати. Мабуть, глядачі таки засумували за дотепною українською піснею та народним гумором, колектив завжди збирає повний зал шанувальників. 

Нам вдалося дізнатися, що саме допомагає бути неповторною на сцені, чи вдалося справитися з раптовою славою і чим Умань така особлива для художнього керівника, автора пісень, режисера і просто душі колективу Наталії Фаліон.

 — Ваш колектив увірвався в український шоу-бізнес, як бомба, а хіт «Лісапед» ніби всі чекали, його бракувало. Як з’явилася ця пісня?

— Це мій син її написав ще десь в 2000 році. Вона була така вся молодіжна, гарна. Послухала, а я ж така, що люблю не лише пісні, які ми співаємо, але й молодіжне. Прислухалася до неї, а потім кажу: «Синок, а можна я її перероблю на свій лад, а ідею про лісапед залишу?» І таким чином вже народився мій «Лісапед».

2

 

— Велика слава до вас прийшла зненацька, як справляєтеся з нею?

— А ніяк. Ми досі не вважаємо, що робимо щось таке особ­ливе. Все те саме, просто став більшим масштаб, географія наших подорожей розширилась. Слава не збила з ніг, ми звикли до сцени. Це для України ми стали відкриттям. Все, що тоді співали на шоу, не писалося для великої сцени. Ми давно співали цих пісень у нашому селі та на районі.

— У вас такі жартівливі сюжети, ви їх берете з життя чи придумуєте?

— Основна частина – із життя. Але є ситуації, до яких вже додумую, розгортаю сюжет, аби глядачам було цікаво. Я відчуваю, що людям треба, їм не ви­с­тачає такого простодушного гумору. У нас не так багато гумористів, які б подобалися людям, без отих політичних жартів, вис­міювання державних негараздів, насмішок над народом. Хочеться простого доброго гумору.

— В одній з пісень співається, що ви «баби єдрьоні». Насправді, які ви?

— А отакі — як зробити, то зробити. От треба посапати город, а завтра на концерт, всі сходяться, стаємо і гуртом робимо роботу. Ми завжди єдині – і коли працювати, і коли відпочивати.

— Вперше бачила ваш виступ «вживу». Якщо відверто, я вражена, наскільки майстерно ведете програму, викладаєтеся на «всі сто». Де ви черпаєте цю невимовну енергію?

— Скажу так: вона або є, або її нема, просто так її не візьмеш. Мабуть, я вже такою народилася, із запасом енергії, який ніяк не може використатись (щиро усміхається). Такою, якою ви мене бачите на сцені, я є і в звичайному житті: весела, бойова, оптимістична, рішуча.

І колектив у мене теж такий. Кожен різний, але ми доповнюємо один одного і тоді створюємо свято людям. У нас немає такого, що ось для цієї публіки співаємо гарно, а тут – як вже зможемо. Незважаючи на свій вік, виступаємо так, аби наші шанувальники забули негаразди і відпочили душею. Хочемо людям дарувати радість у цей важкий для країни час. Деколи стою і думаю: «Господи, зараз ноги повідвалюються», а коли втома проходить, починаю сумувати за сценою і розумію, що без неї вже просто не зможу. 

— За сім років ваших всеукраїнських виступів ви жодного разу не оминули нашого міста. Чим воно   вас так приваблює?

— А все дуже просто: мій батько з Черкаської області, з Тальнівщини, село Мошурів. Тут його мала батьківщина. Умань для нього була чимось особливим і надзвичайним, такою запам’яталася з дитинства і мені. Тут моє коріння.

— А який уманський глядач?

— Ой, такий безпосередній, не балуваний. Це люди, які, мабуть, більше ні на які, окрім наші, концерти не приходять (сміється). Таке моє враження.

— Поруч з вами виступають син з дружиною, донька. Виступи з невісткою завжди приправлені перцем, які насправді ваші стосунки?

— У мене талановиті діти. І невісточку я теж вважаю своєю дитиною. Вона не ображається на мої жарти. На сцені — це шоу, а в житті — прекрасні стосунки і дружна сім’я. Я взагалі компанійська жінка, навіть не знаю, з ким не можу знайти спільної мови, таких не має у цьому світі.

— Щось побажаєте уманчанам?

— Умань – прекрасне місто. Вам є чим пишатись, тут живуть хороші люди. Творіть доб­ро, не бійтеся бути щасливими і не соромтеся цього показувати. Тому що від такого настрою все навкруги світлішатиме. Любіть і будьте любимі. Не ускладнюйте життя, ніхто не знає, що доля може нам принести завтра. Навчіться радуватися маленьким речам, тоді приходять великі години щастя!

Спілкувалась

Олена САМОТОКА