Передплатна кампанія - 2018 триває! Наш індекс: 61250.

Не думала Радіка, що їй колись доведеться по­лишити рідні чернівецькі краї, де вона народилася, виросла, де промайнуло її незабутнє безтурботне ди­тинство. Вона ще й досі, та, мабуть, як і кожен з нас, не­ма-нема, та й повернеться, хоч на мить, подумки у мо­лоді роки. Бо вони — най­світліші, найпрекрасніші і неповторні. Як і перше її ко­хання, коли при першій же зустрічі з Марком у юної ді­вчини так шалено забило­ся серце, що важко було й дихнути. А душа перепо­внилася трепетним і ніж­ним почуттям, якого слова­ми і не перекажеш.

У неї була міцна, гарна і дружна сім'я.

Та, на преве­ликий жаль, щастя тривало недовго. Помер Марк. Не­вимовна журба поселила­ся у родині молодої вдови. Зосталася вона з малень­кою донечкою. Нелегко жи­лося після смерті чоловіка. Тож знаходила відраду у невтомній селянській пра­ці. Трудилася з ранку до ночі, не покладаючи рук. Тримала чимале господар­ство, а всю свою нерозтрачену материнську любов віддавала донечці, лад­на була небо прихилити, щоб вистелити їй щасли­ву долю.

У дев'яностих роках з чотирнадцятьма, такими ж невтомними, трудівниця­ми приїхала у берестівецький колгосп допомагати обробляти цукрові буряки. А коли закінчився сезон, їй зовсім не хотілося по­вертатися додому. На неї там уже ніхто не чекав. А тут вона відчула господар­ську руку місцевого керів­ництва, економічний роз­виток села. Адже на той час тут діяли чималі фер­ми різного поголів'я тварин. Іди працювати куди хочеш: на молочнотоварну чи сви­ноферму, доглядай курей, овець, коней... Це було тру­дівниці до душі. Бо для неї праця — на першому плані.

Обзавелася і сама чи­малим підсобним госпо­дарством. Розповідає і смі­ється: «Я за 160 мільйонів (на той час були мільйони) продала на базарі у Жаш­кові свиню, за 100 міль­йонів викупила у колгоспі хату, а за ті мільйони, що залишилися, придбала все необхідне для дому».

До невтомної трудолю­бивої молодиці почав під­бивати клинці Петро, що також повернувся в село. Але чоловік любив загля­дати в чарку. І йому Радіка поставила умову: «Вийду за тебе заміж, якщо поки­неш пити. Чоловічі руки у господі не зайві».

Побралися. Згодом і си­ночок народився. Та життя не складалося. І Петро пі­шов з сім'ї.

А Радіка знову вся в ро­боті. Дві корови, свині, пти­ця, город, садок... Спра­вила дочці весілля. Має велику радість — онуків.

...Щоденно, крім неділі, жінка везе з села смачне, жирне, білосніжне молоко для нашого малюка. Та й не тільки для нашого. У неї свої постійні покупці, які по кілька років спілкуються з нею, і стали їй уже настіль­ки близькими, що вона й не уявляє, як би жила у світі без таких людей. І ми зви­кли до нашої «молочниці», тож коли, буває, вранці за­тримається: чи хуртовина замете дорогу, чи з якої ін­шої причини, хвилюємося: чи не сталося чого, не дай Боже, з нашою Радікою.

К. СОЛОВЕЙ.

Новини інформагентств

Читати всі новини...