Передплатна кампанія - 2020 триває! Наш індекс: 61250.

6

Твердження росіян у зарубіжних ЗМІ, що борщ — це їхня національна страва, спочатку розсмішило. Потім стало моторошно від усвідомлення розумової вбогості східного сусіда, від його нев­ситного бажання виривати з чужих рук не лише територію, а й ложку з борщем.

Усвідомлення, що борщ — це наша національна страва, прийшло до мене вже в дорослому віці, бо з дитинства він сприймався як невід’ємна частина навколишнього світу, в якому живеш. Як без повітря, води і хліба — так і без борщу не можна було уявити своє життя. Без нього не обходився обід в кожній українській родині. Ніякі супи, кулеші, капусняки, галушки, лемішки не могли наситити так, як борщ.

Не забувається епізод, який трапився зі мною в далекі 70-і роки минулого століття. Мамина рідна сестра Ганна проживала під Москвою. На весілля її доньки Раїси запросили і нас. Зупинились ми у родича Ганниного чоловіка в Москві, оскільки приїхали на кілька днів раніше, щоб подивитися визначні місця держав­ної столиці.

Пригощали нас щами, це щось на зразок капусняку, але в ньому лише картопля і капуста, чомусь без зажарки. Правда, з бараниною. Господарі були щирими, пригощали чим могли, і нам, звичайно, захотілось борщу. Якраз і тітонька Ганна приїхала з дядьком Дмит­ром. І от ми з нею вирішили наварити їм нашого борщу. Універсами тоді лише входили в моду, тож поспішили туди, щоб купити все необхідне. Знайшли яловичину, замість поріб’я свинини, картоплю, капусту, помідори, сметану, моркву, кріп, а от буряка — немає! Ми обійшли всі овочеві прилавки, де були і закордонні екзоти, а от буряка — хоч лусни — нема. І все ж ми не здались. І без буряка такого борщу їм наварили, що господарі їли, аж за вухами лящало, і все прихвалювали.

Пригадується інший епізод. Уже в Одесі. Коли навчалась в університеті, завжди квартирувала в тітоньки Паші. Її син одружився з росіянкою. Гарна, мила дівчина, але готувати не вміла. Як жартувала тітонька Паша, її Люся перше і друге варить в одній каструлі. Як? Відварює картоплю, юшку зливає, заправляє маслом — це перше, а потовчена картопля з оселедцем — це друге. Уявіть собі старий одеський дворик, в якому в кожної господині під вікнами стояв столик з керогазом, на якому готувались неймовірно смачні страви південної кухні, і де борщ «правив бал». Тітонька Паша була дуже муд­рою жінкою і не випустила Люсю в двір до керогазу, поки в тісній кухні на електроплитці не навчила варити борщ. І коли Люся засвоїла всі кулінарні премудрості, свекруха випустила її в двір під критичне око кількох сусідок. Люся здала екзамен на «відмінно», пригостивши всіх охочих. Сусідки ж дорікали Паші: що ж ти, мовляв, Люсю раніше не випускала у двір готувати? У неї ж борщ не гірший твого! Паша лише хитренько усміхалась. Вона дуже любила єдиного сина, а він — Люсю. Мудра жінка була…

Борщ — унікальний наїдок. Скільки господинь його готує, стільки й смаків він має. Для прикладу, в рекламі борщу — він завжди червонуватий (від червоного буряка). А от на Кіровоградщині, де я виросла, борщ мав бути обов’язково «забілений». Він був жовтогарячого кольору, але висвітлювався або сметаною, або молоком, а в піст бабуня Тетяна борщ з квасолею «забілювала» розтертим пшоном або розтертим конопляним насінням. Своєрідний смак! Буряк у борщ кришили «рябий», що зараз визначають як «борщовий», тобто з білими і рожевими кільцями. Його постійно заквашували, і він віддавав у страву тонкий кисло-солодкий смак. До речі, на Сумщині до борщу кладуть цукровий буряк. Теж смачно.

Бабуня мала свій порядок закладки овочів до горщика, нічого перед тим не тушкувала, а от заправляла його обов’язково «зажаркою» — сало з цибулею або олія з цибулею. Коли було старе сало — його не обжарювала, а сирим дрібно нарізала в макітру, додавала солі, цибулі і розтирала макогоном. Теж дуже смачно. Заправляла влітку, крім кропу, ще «закришкою», так бабуня називала молоденьке листячко з осердя бурякової гички. Дідусь обов’язково такий

борщ присмачував перчицею — так він казав на гострий перець.

Але найсмачніший борщ бабуня готувала восени, коли підростали молоденькі півники. Обсмалена соломою тушка додавала борщеві неперевершеного смаку, який і через десятиліття не забувається. На жаль, я чомусь не можу відтворити той смак, навіть якщо купую на базарі домашню курку. Все ніби так, як у бабуні, а все ж — не так. Вона була неперевершеним борщеваром, і в колишньому колгоспі в жнива механізатори просили бригадира, щоб обіди їм готувала Тетяна Трифонівна.

То ж хто б там що не фантазував на хвору голову, а борщ — це неперевершено-унікальна українська страва. Ми ж не зазіхаємо на авторство сибірських пельменів. Хай собі мають. У нас же є невмирущі вареники, і не лише з м’ясом, як пельмені. З сиром, вишнями, капустою, картоплею, грибами, маком, замороженим тереном, помідорами, лівером, навіть з яєчнею… Я вже мовчу про пирогову і м’ясну фантазію українських господинь — цих творців справжнього кулінарного шедевру — борщу. Почитайте, як писав про український борщ наш відомий поет-земляк Володимир Задорожний.

Валентина КОЗИЦЬКА,

заслужений журналіст України

УКРАЇНСЬКИЙ БОРЩ

(вірш у прозі)

Що таке борщ?

Кожна зелинка чи білкова ікрина в ньому - промінчик. Промені усього городу відсвічують і сходяться в одній точці, у фокусі. Дивовижний витвір. Як соняшник, велосипед, книга. Борщ не ллють, не кладуть у миску, а насипають. Віками й щодня не приїдається. Поїси борщу - ні другої, ні третьої страви не хочеш.

Одна-дві хазяйки в селі варять борщ. А то все супи овочеві: капустяний, буряковий, помідорний, морквяний і так далі. Однією картоплиною переборщиш — і вже не борщ. А його нема — здоров’я нема, настрою нема, душі нема.

Люблять усі. Але не кожний шанує землю, яка разом із сонцем плекає борщ. Хто не любить її, нехай їсть суп, а ми будем їсти борщ український.

Ось що таке борщ…

Володимир ЗАДОРОЖНИЙ