Передплатна кампанія - 2018 триває! Наші індекси: 61250 та 23441.

ОТЧИЙ КРАЙ

Моїм землякам-односельцям присвячується

Школярикам в школі учора сказали,

Аби родовід вони свій описали

Усе про дідів та батьків, про родину,

Про їхню, так звану, малу батьківщину.

І просить онук: «Пригадай-но, бабусю,

Про батьківський край свій, а я пригорнуся

До тебе, рідненька, як досі було...» ...

І от я вже згадую рідне село.

Михайлівці — так воно звалось і зветься,

Воно в мені спогадом милим озветься,

Як тільки подумаю, звідки мій рід.

Його забувати ніколи не слід.

В уяві відразу — яруги та глина,

І все це — маленька моя батьківщина.

Яка ж незабутня для мене ти є,

Бо там залишилось дитинство моє.

Михайлівці наші — це роду колиска,

Які ж вони рідні і здалеку, й зблизька!

А серце підказує тихо: «Ходім

Туди, де лелека приносив у дім

Дитятко маленьке селу в подарунок,

Туди, де спізнала ти перший цілунок,

Туди, де святкові такі вечори,

Де сяйво в душі і нічної пори...»

В Михайлівцях рідних — сніги вище хати,

І клямку на дверях ніяк не дістати,

Роса на капустянім листі, як ртуть,

Сережки вишневі на вухах цвітуть.

В нас руки коцюбли у школі холодній

Ми вічно бували в дитинстві голодні.

Був смак лободи і гіркі буряки...

Той спогад важкий я несу крізь роки.

Ще кирзові чоботи згадують ноги

І ще пам'ятають стежки всі й дороги

А я на воротях сиджу чи стою І маму з роботи чекаю свою.

Яка ж нелегка їй судилася доля

Рядків кілометри колгоспного поля,

Яке вполонили густі бур'яни.

Ще й винні бували батьки без вини.

Та випало й нам пережити немало:

Ми вівцям гілляччя у лісі ламали

Ми грали в «Зірницю», співали пісні...

Вже юність вертається тільки у сні.

Гурток драматичний скликав нас до зали,

Про перше кохання слова ми казали,

Грав вальси тоді нам оркестр духовий.

Ми мріяли день свій зустріти новий.

Усе було вперше і все було диво.

Ми бідні були, та жили ми щасливо,

Бо нас надихало і в світ цей вело

Мала батьківщинонька — рідне село.

МОЛИТВА

Спаси мене, Боже, від скверни і бруду.

Образи, зарази, таємного блуду,

Гіркого обману, від гніву і болю, -

Щоб все це здолать, прошу мужності й волі.

Боронь мене, Боже, від друзів підступних,

Готових продати, підставить, підкупних.

Навчи їх прощати і зло забувати,

Нікого не зрадить, тепло віддавати.

Навчи мене, Господи, правильно жити,

Спокус уникати, добро всім творити.

Прошу тебе, Боже, дай сили й терпіння.

На думи, діяння - твоє повеління.

Моя душа хвилюється в мені І вилетіти хоче в піднебесся,

Де вічність, світло, спокій і любов, Де солов'їна пісня вільно ллється.

Я СОКОЛОМ ВОЗНІССЯ В НЕБЕСА

Я соколом вознісся в небеса

І гострий зір свій опустив на Землю.

Я бачу, як горить моя Земля

І знаю, як гасити її треба.

Моя Земля — ти, матінко, жива.

Я чую стогін твій у високості.

Любов душі і світло із небес

Я шлю тобі, на зцілення, рідненька.

ВОЇНИ СВІТЛА

Воїни світла постали з могил,

Мечі свої всі оголили.

І клятву небесну їх душі дали

На захист своєї країни.

Країна моя! Україна моя!

Дівчино моя кароока,

Діброви твої і рідні поля

Обходим дозором довкола.

За волю твою і дівочу красу,

За пісню лісів солов'їну,

І мамину ласку, і пісню її,

Ми любим свою Україну!

Земля моя люба і вічно жива,

Окроплена кров'ю, зігріта любов'ю.

Життя свої ми віддали всі сповна

За славу твою неповторну.

С. МИРОНЮК, мати Андрія МИРОНЮКА.

Присвячується світлій пам'яті кіборга МИРОНЮКА Андрія.

Кожен клаптик землі

у кривавій борні

захищали сини України.

І, мов докір німий,

тим, хто зрадив свій дім, -

виростають солдатські могили.

Синьо-жовтий свій стяг

прикривали грудьми,

щоби він майорів на Вкраїні.

І, мов докір німий,

тим, хто став під чужий, -

виростають солдатські могили.

Рідну матір свою

захищали в бою,

честь і гідність своєї країни.

І, мов докір усім,

хто війну в дім привів, -

виростають солдатські могили.

Перед пам'яттю тих,

хто поліг у борні,

маєм ми берегти Україну,

бо життя віддали

за соборність її

патріоти, що сплять у могилах.

Ольга ВЕРШНЯК. м. Київ.

ПОГЛЯД У ВІЧНІСТЬ

Лежав солдат в холодному окопі.

Було так треба — весь вогонь на себе

Він викликав з підрозділу свого.

Солдат упав на землю,та у небо

Дивились очі синії його.

Пливли світи, всією глибиною

Тремтіло небо поміж зір.

Не тільки землю захистив собою

В ту мить солдат, а все,що бачив зір.

У нім вмістилось поле золотаве,

Величне сяєво споруд,

І усмішка дитини,й життя Вітчизни,

Подвиг її і труд.

УСМІШКА ВЕСНИ

Усмішка весни — сонце ясне,

Усмішка весни — дерево красне,

Усмішка весни — пташечки політ,

Усмішка весни — розмаїття світ.

Ліана ЛЕЩЕНКО.

Змінила свій наряд

чарівна осінь

І одяглася в пасмурну

вуаль...

А по дорозі вітер листя

носить.

Птахи вже відлітають

в теплий край.

На зміну осені зима

крокує.

Короткий день за вікнами стоїть.

Печаль і мука на душі вирує, —

Синочок не повернеться

й на мить...

Хапає, машинально,

п'яльці, голку,

Затягує скоренько

мулін е...

А сльози падають

на ниток гірку-

«Не прийде, не порадує

мене».

Узор лягає хрестиком

на ткані,-

Сорочки шиє внученькам

своїм...

Кофтину вже закінчила для Ані,

Денису вишиває, Інгі, всім.

Увагу відвела, потрібно

жити...

Рік за роком і багато літ,

А зими веснами

міняються,-

Так влаштований наш

білий світ.

І сонце ніжиться

в зеніті...

Пташині стаї знову бачу,

Кудись летять.

В далеку путь,

А чи повернуться?

Стою і плачу.

є.сухина.

Плач над Вкраїною лунає,

Голосять з болю матері,

«Небесна сотня» відлітає

В небо, як білі журавлі.

Над Майданом «Кача» квилить,

Плач та молитви звучать,

Щоб тугу й біль сердечний вилить,

Бо душі Ангелів летять.

Злетіли разом батьки й діти,

А ми в них просимо: пробач,

Ми не могли їх углядіти —

Їх доганяє людський плач.

До неба, до самого Бога,

Й повітря рветься від ридань,

Їм стелиться пряма дорога,

І більш не буде в них страждань.

Комусь проклали шлях до влади,

А для рідних це — горе навік,

Як болю цьому дати раду

І в житті почать новий лік?

Без синочка, батька чи мужа,

Як дивитись на світ через чорну вуаль,

На могилах цвістиме ружа,

А в душі біль незгоєнихран...

Олена МОРОЗ.

ШАНОВНА РЕДАКЦІЄ!

Звертаюся з проханням знайти невеликий куточок в «Уман­ській зорі» для роздумів переселенки з Донбасу під заголовком «Що з думами робити?».

Детальніше...

Руки, мов крила лебедині,

Мов пшениці стиглі колоски,

Руки матері, мов віти тополині,

Мов лілеї білі пелюстки.

Руки матері — пташиний спів у гаю,

Колискова пісня, рідний дім,

В час важкий для тебе пролунає,

Заспокоїть, сил додасть в біді.

Серце матері, мов серце Прометея,

Що вогнем палає в небесах.

Серце матері, мов сонце над землею,

Нам в житті ніколи не згаса.

Олена МАЩЕНКО.

Новини інформагентств

Читати всі новини...