Передплатна кампанія - 2020 триває! Наш індекс: 61250.

Останні публікації

Погода

7

Ми часто говоримо про екологію: це сьогодні не лише актуально, а навіть модно. Проте рівень екологічної свідомості яскраво демонструють пластикові пляшки, обгортки, недопалки і ще безліч непотребу, що валяється на кожному кроці.

Змінити екологічний світогляд не лише майбутніх вчителів, а й далеких від педагогіки людей прагне науковo-дослідна лабораторія «Екологія і освіта», що понад 25 років діє в Уманському педуніверситеті. Як зробити нас екологічно свідомими? – про це говоримо з керівником лабораторії професором Світланою Совгірою і кандидатом біологічних наук Наталією Гнатюк.

— Стан екології в Україні й Умані зокрема – типовий для всього світу?

— Глобальні екологічні проб­леми торкаються і нас — ми їх співучасники. Це парниковий ефект, вирубування лісів, хвороботворні мікроби, які перек­лючаються з тваринних організмів на людські. Ми не маємо чистої питної води — забруднили її синтетичними миючими засобами, хімікатами, пестицидами, які змиваються з полів. Якщо раніше можна було вживати воду, що залягає на 12 метрах, то сьогодні це 30 і глибше. Полютантів (забрудників), які є в повітрі, воді, колись не було на глибині. Сьогодні артезіанська вода також переповнена хімічними сполуками.

У довкіллі найшвидше очищається повітря: що надійшло за 20 хвилин, може очиститися за 24 години. Вода – від шести років. Набагато складніше з ґрунтом: один його сантиметр відновлюється приблизно за 70 років. Зараз у ґрунті така кількість хімічних речовин, що скоро ми взагалі втратимо можливість вирощувати екологічно чисту продукцію. Все шкідливе «зелена фабрика» накопичує в собі, а потім людина цим харчується. Овочі у нас перевіряють хіба що на вміст нітратів. А пестициди? Їх ніхто не тестував на кількість, що знаходиться у продуктах.

— Ваша лабораторія допомагає людям зрозуміти небезпеку?

— Екологічна лабораторія зай­мається багатьма проблемами регіону. Залучаємо громадськість, співпрацюємо з містом, з сільрадами, допомагаємо людям. Студенти беруть участь у природоохоронних акціях — у місті і в області. Щорічно весна починається з циклу «Лісам, паркам, скверам надамо чистого вигляду». Студенти збирають сміття на певній ділянці, вивозять на санкціоноване сміттє­звалище. Залучаємо й школярів до очищення берегів, укріплення їх калиновими кущами, вербами. Але неприємно, коли дорослі свідомі люди знову вирубують, викопують, переносять саджанці на інші території. Роблять пустир, який був до цього. Років три тому ми благоустроювали Зарембовий став. Зібрали і вивезли багато сміття, посадили верби. Але вже наступного дня хтось викопав саджанці, хтось почав зносити непотріб, засипати очищені місця побутовими відходами. Знадобилось три роки наших зусиль, поки люди зрозуміли, що викопувати рослини не слід. Але засмічувати береги продовжують. Сміття висипають у воду, від чого змінюється русло річок, вони втрачають своє живлення. У цих зонах навіть не можна купатися. Наші студенти намагаються робити попереджувальні кроки, розклеюють застережні листівки. Але все, що не потрібне вдома, люди продовжують вивозити у сквери, парки, до лісу, у воду.

— Чому поводяться так несвідомо?

— Є гарна приказка про те, що чисто там, де не смітять. Правильно виховане покоління ніколи не буде залишати після себе такий слід. Недостатньо звичайного пояснення, чому так робити не можна. Є країни, в яких людина просто отримує платіжку з сумою штрафу за те, що на підпорядкованій їй території більше 30 відсотків сміття. Сплачений штраф стимулює.

— Виховання, покарання – які ще стимули діють?

— Людину зупинить, якщо глибше знатиме про небезпеку, що криється у смітті. Воно в екосистемі взаємодіє між собою, піддається впливу опадів, розчиняється в атмосфері, ми вдихаємо полютанти. Вони розвивають онкологію дихальних шляхів, травної системи, алергічні реакції. Страшні хвороби виникають від тих побутових речей, що нас оточують. У тому числі й від покинутого сміття. Воно не просто фізично загрожує людству, а й хімічно має досить великий період розпаду. Чи знаєте, наприклад, що не слід наближатися до невивезених контейнерів ближче, ніж на сто метрів? Бо отримуємо дозу забруднення, наслідки можуть бути різні: у когось відразу виникнуть симптоми отруєння, в інших – через кілька років. Все, що викидаємо в довкілля, бумерангом повертається людині.

— За даними Світового банку, Україна – в десятці країн з найбільшим обсягом «виробленого» сміття на одного жителя. Що робити із зайвими речами?

— Чому людина засмічує територію? Бо не знає, куди це подіти. Тут повинна втрутитися держава. Необхідні сміттєпереробні заводи, які надавали б відходам друге життя. Та поки їх критично мало, можемо робити те, що залежить від нас - ділити відходи за призначенням. Окремо сортувати пластик, папір, метал, органічні рештки. Простіше це робити мешканцям приватного сектору. Коли збирається певна кількість паперових чи металевих речей, здавати їх за символічні кошти. Заодно позбавлятися проблеми, що сміття треба утилізувати і якимось чином вивозити. Органіку відправляти в резервуар на компост. А потім використати як добриво для рослин. Органічні рештки дають у десятки разів кращий ефект, ніж мінеральні підживлювачі, куплені в магазині.

У нашому місті активно ведеться збирання пластику. А ще потрібні пункти заготівлі непотрібних побутових приладів, одягу, взуття. В багатьох країнах Європи так: з одного боку супермаркет, з іншого – заготівельний пункт, куди можна здати на вагу непотрібні речі.

Наша лабораторія періодично влаштовує акції – збираємо речі для дитбудинків. А також студенти виготовляють картини з того, що вдома вже не використовується. Кожна робота ексклюзивна, виріб може будь-хто придбати, а кошти передаємо за потребою – нашим воїнам, дитині на операцію чи у дитбудинки.

Підготувала Валентина УСТИНОВА